Відділ кадрів. ПРАВО - Законодавство Республіки Білорусь.

Наш общий бизнес-фронт BIKINIKA.com.ua

станом на 25 січня 2005 року

<<< Головна сторінка | <Назад

Правове регулювання діяльності суб'єктів, які забезпечують зайнятість населення

Конституція Республіки Білорусь визначає нашу державу як демократичну, соціальну, правову.

Держава є соціальним, якщо здійснює активний вплив на що відбуваються в суспільстві процеси. Складовою частиною соціальної політики держави є державна політика в сфері зайнятості населення. Відповідно до ст. 41 Конституції громадянам Республіки Білорусь гарантується право на працю і встановлюється, що держава створює умови для повної зайнятості населення. Конвенція МОП № 122 «Про політику в галузі зайнятості» , Ратифікована Республікою Білорусь 26 лютого 1968 р визначає, що кожен член Організації проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. У розвиток названих міжнародних актів у ст. 4 Закону Республіки Білорусь від 30 травня 1991 «Про зайнятість населення Республіки Білорусь» з подальшими змінами і доповненнями (далі - Закон про зайнятість) сформульовані основні принципи державної політики в галузі зайнятості населення.

Таким чином, роль держави як суб'єкта, що забезпечує зайнятість населення, визначається міжнародним і вітчизняним законодавством. З метою забезпечення зайнятості населення і безпосереднього регулювання соціально-трудових відносин держава створює спеціальні органи, одним з яких є спеціалізована державна служба зайнятості.

Державна служба зайнятості в складі республіканського, обласних, районних і міських центрів зайнятості створена в 1991 р шляхом перетворення діяли раніше центрів (служб) з працевлаштування. У 1995 р Республіканський центр зайнятості населення було реорганізовано шляхом створення в структурі Міністерства праці Республіки Білорусь Головного управління Державної служби зайнятості з правами юридичної особи. З 1997 р систему державної служби зайнятості населення утворювали Комітет по зайнятості населення (республіканський орган управління, який діє під безпосереднім керівництвом Міністерства праці) і підвідомчі йому органи і організації. У 2001 році Комітет по зайнятості населення при Міністерстві праці Республіки Білорусь ліквідовано, а в структурі Міністерства праці та соціального захисту Республіки Білорусь створено департамент по зайнятості без прав юридичної особи.

Приватні агентства, на відміну від державних, не вкладають кошти в створення і збереження місць на підприємствах, які не виплачують допомоги з безробіття, не проводять безкоштовного навчання, не роблять матеріальної допомоги.

Указом Президента Республіки Білорусь від 30 січня 2003 № 50 «Про вдосконалення діяльності державної служби зайнятості населення» з метою вдосконалення діяльності державної служби зайнятості населення, оптимізації структури її органів територіальні органи державної служби зайнятості населення (управління обласних служб зайнятості населення, регіональні, міські, районні центри зайнятості населення Міністерства праці та соціального захисту) передані відповідним місцевим виконавчим і розпорядчим органам.

Таким чином, перетворення зводяться до встановлення подвійного підпорядкування основних сполучних ланок структури державної служби зайнятості - управлінь служб зайнятості (Мінського міського центру): з одного боку - Міністерству праці та соціального захисту, а з іншого - місцевим виконавчим і розпорядчим органам.

Вивчення сучасної практики функціонування служб зайнятості в зарубіжних країнах (США, Великобританія, Швейцарія та ін.) Показує, що поряд з державною службою зайнятості населення право на надання послуг у працевлаштуванні безробітних отримують також приватні службКрапівін О. М., Власов В.І. Трудове корпоративне право: Учеб.- практ. Посібник. М .: НОРМАІНФРА-М, 2000. С.23. -.

У білоруському законодавстві про зайнятість навіть не вживається термін «приватні агентства зайнятості». На практиці ці агентства стали виникати на початку 90-х рр. ХХ ст. Мережа таких служб поступово розширюється. При наданні допомоги в працевлаштуванні вони, на відміну від державних, не вкладають кошти в створення і збереження місць на підприємствах, які не виплачують допомоги з безробіття, не проводять безкоштовного навчання, не роблять матеріальної допомоги. Разом з тим вони здатні надати можливість вибору необхідних форм зайнятості.

Слід зазначити, що 19 червня 1997 р МОП прийняла Конвенцію № 181 «Про приватні агентства зайнятості». Конвенцією встановлено, що термін «приватне агентство зайнятості» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, незалежне від державних органів, яке надає одну або більше з таких послуг на ринку праці:

а) пов'язування пропозицій робочих місць та заявок на них, при цьому приватне агентство зайнятості не стає стороною в трудових відносинах, що можуть при цьому виникнути;

б) найм працівників з метою надання їх в розпорядження третьої сторони, яка може бути фізичною або юридичною особою і встановлює їм робочі завдання і контролює їх виконання;

в) інші послуги, пов'язані з пошуком роботи, які визначаються компетентним органом після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, а також надання інформації, що не мають на меті пов'язування конкретних пропозицій робочих місць та заявок на них.

Одна з цілей Конвенції МОП № 181 полягає в тому, щоб дозволити функціонування приватних агентств зайнятості та захистити, в межах її положень, трудящих, які користуються їхніми послугами. Це передбачає наступне:

1) держава забезпечує, щоб приватні агентства зайнятості не піддавали працівників дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національного і соціального походження або будь-який інший формі дискримінації, передбаченої національним законодавством і практикою (ст. 5);

2) обробка приватними агентствами зайнятості особистих даних працівників повинна:

здійснюватися таким чином, щоб ці дані були захищені, і забезпечувати повагу до особистого життя працівників відповідно до національного законодавства та практики;

обмежуватися питаннями, що стосуються кваліфікації та професійного досвіду зацікавлених працівників, і будь-якою інформацією, що має до цього пряме відношення (ст. 6);

3) приватні агентства зайнятості не повинні стягувати з працівників прямо і побічно, повністю або частково будь-які гонорари або інші збори (ст. 7);

4) якщо набір працівників проводиться в одній країні для роботи в іншій, то відповідні держави повинні розглянути питання про укладення двосторонніх угод для недопущення зловживань і нечесної практики щодо набору, працевлаштування та зайнятості (ст. 8);

5) держава вживає заходів щодо забезпечення, щоб приватні агентства зайнятості не використовували дитячу працю та не надавали його (ст. 9);

6) держава приймає відповідно до національного законодавства та практики необхідних заходів, що забезпечують адекватний захист працівників, найнятих приватними агентствами зайнятості (ст. 11), і т.д.

Таким чином, Конвенція МОП № 181 містить найважливіші положення, що стосуються функціонування приватних агентств зайнятості та захисту трудящих, які користуються їхніми послугами.

На підставі викладеного вважаємо за доцільне:

1) ратифікувати Конвенцію МОП № 181 «Про приватні агентства зайнятості»;

2) ввести в Закон про зайнятість норми, в яких буде легалізована діяльність приватних агентств зайнятості, встановлені компетенції цих агентств, а також взаємодія їх з державними органами управління. Реалізація цих пропозицій буде сприяти розширенню можливостей забезпечення роботою осіб, які шукають її, об'єктивного проведення моніторингу ринку праці.

У числі суб'єктів, які забезпечують зайнятість населення, одне з центральних місць займають наймачі.

У Трудовому кодексі не передбачено обов'язку наймача забезпечувати зайнятість працівників. Разом з тим складовою частиною управління виробництвом є робота з персоналом, яка полягає в підборі, розстановці, навчанні і т.п. Відповідальність за організацію цієї роботи покладається, перш за все, на керівника організації2. Трудовий кодекс для позначення работодательской боку трудового договору використовує узагальнюючий термін - «наймач».

В організаціях з великою чисельністю працівників управління персоналом здійснюють заступники керівника по кадрам, відділи кадрів (служби управління персоналом). Їх діяльність регулюється Типовим положенням про кадрову службу підприємства (організації), затвердженим постановою Міністерства праці Республіки Білорусь від 18 грудня 1997 № 118 . Основними завданнями кадрової служби є:

1. участь в розробці та реалізації стратегії управління персоналом;
2. забезпечення підприємства необхідною кількістю кадрів керівників, фахівців, робітників необхідних професій, спеціальностей і кваліфікації;
3. здійснення ефективного підбору, розстановки і реалізації трудового потенціалу кадрів відповідно до їх професійними, діловими і моральними якостями;
4. участь у формуванні та розвитку стабільного трудового колективу, створення сприятливого соціально-психологічного клімату;
5. постійне вдосконалення управління кадрами на основі реалізації цільових програм, сучасних персонал-технологій і надання систематичної методичної допомоги керівникам підрозділів з проблем управління персоналом.

Вивчення сучасної практики функціонування служб зайнятості в зарубіжних країнах показує, що поряд з державною службою зайнятості населення право на надання послуг у працевлаштуванні безробітних отримують також приватні служби.

Таким чином, перераховані функції кадрової служби свідчать про те, що мова йде про забезпечення зайнятості. Оскільки наймач несе відповідальність за організацію цієї роботи, в Трудовому кодексі необхідно передбачити обов'язок наймача забезпечувати зайнятість працівників.

Виходячи із загальної теорії права, правове становище суб'єкта права визначають його права та обов'язки. Разом з тим в ст. 10 Закону про зайнятість визначені обов'язки підприємств, установ, організацій та підприємців щодо забезпечення зайнятості, а в ст. 21 Закону - їх відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення, а норма, яка визначає їх права, відсутня.

У порівнянні з Законом про зайнятість Республіки Білорусь Федеральний закон «Про зайнятість населення в Російській Федерації» в ст. 26 визначає права роботодавця. Вважаємо за доцільне запозичити досвід російського законодавця в частині встановлення переліку прав наймача, але з урахуванням застосовуваної у вітчизняному законодавстві термінології. При цьому слід врахувати, що в Республіці Білорусь офіційно функціонують приватні агентства з працевлаштування, з якими можуть взаємодіяти наймачі. Тому до переліку необхідно включити право наймача взаємодіяти з цими суб'єктами.

З метою вдосконалення законодавства та усунення наявних у ньому прогалин пропонуємо до Закону про зайнятість ввести статтю «Права наймачів» в такій редакції:

«1) наймачі мають право приймати на роботу фізичних осіб, безпосередньо які звернулися до них, на рівних підставах з фізичними особами, які мають напрямок органів служби зайнятості;

2) наймачі, які працевлаштовують на роботу понад встановленої мінімальної чисельності осіб, які не можуть на рівних засадах конкурувати на ринку праці, мають право на податкові пільги, встановлені податковим законодавством Республіки Білорусь;

3) наймачі мають право отримувати від органів служби зайнятості безкоштовну інформацію про стан ринку праці;

4) при необхідності органи служби зайнятості можуть повністю або частково компенсувати роботодавцям витрати на випереджувальний навчання осіб, які вивільняються з організацій, з метою забезпечення їх зайнятості, а також на організацію навчання прийнятих на роботу осіб, вивільнених з інших організацій;

5) наймачі мають право взаємодіяти з приватними агентствами з працевлаштування;

6) наймачі мають право оскаржити рішення, дії (бездіяльність) органів державної служби зайнятості, виконавчих і розпорядчих органів у вищестоящий орган або в суд.

У забезпеченні зайнятості населення важливе місце відведено профспілкам, діяльність яких регулюється Трудовим кодексом , Законом Республіки Білорусь «Про професійні спілки» з подальшими змінами і доповненнями та іншими нормативними правовими актами. Наприклад, відповідно до ст. 10 Закону «Про професійні спілки» визначено, що профспілки захищають трудові права своїх членів, беруть участь у розробленні державної політики зайнятості, вносять пропозиції щодо соціального захисту осіб, які вивільняються з підприємств, установ, організацій, відповідно до колективного договору (угоди) і законодавством Республіки Білорусь.

Значний обсяг своїх прав профспілки реалізують у взаємодії з органами державного управління, наймачами (їх об'єднаннями) та працівниками, тобто шляхом соціального партнерства. Правовідносини, що стосуються соціального партнерства, регулюються Трудовим кодексом , Положенням про організацію взаємодії державних органів, професійних спілок та роботодавців з метою запобігання масового безробіття, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Республіки Білорусь від 23 січня 1995 № 41 з подальшими змінами і доповненнями; Указом Президента Республіки Білорусь від

5 травня 1999 № 252 «Про Національну раду з трудових і соціальних питань». Взаємодія соціальних партнерів забезпечують: на рівні підприємства - комісія з контролю за виконанням колективного договору; на рівні галузі - галузева рада з трудових і соціальних питань; на адміністративно-територіальному рівні - регіональний (районний, міський, обласний) рада з трудових і соціальних питань; на республіканському рівні - Національна рада з трудових і соціальних питань.

Основними завданнями Національної ради є: а) участь у розробці та проведенні узгодженої соціально-економічної політики, спрямованої на захист трудових прав, економічних і соціальних інтересів працівників, підвищення рівня життя населення; б) забезпечення конструктивного співробітництва сторін на основі взаємного врахування їх позицій, прав та інтересів; в) координація діяльності рад з трудових і соціальних питань на галузевому та місцевому рівнях.

У числі прав, наданих Національній раді, п. 6 вищеназваного Указу передбачено право залучати до підготовки питань, що вносяться на розгляд Ради, за згодою відповідних керівників представників республіканських органів державного управління, місцевих виконавчих і розпорядчих органів, республіканських об'єднань наймачів і профспілок, а також підприємств (об'єднань), установ і організацій, формувати з їх числа робочі групи і комісії.

Таким чином, в Республіці Білорусь в цілому склалася правова основа організаційної взаємодії соціальних партнерів у сфері забезпечення зайнятості населення, і створення рад з трудових і соціальних питань є важливою ланкою в системі соціального партнерства.

При розгляді питань взаємодії соціальних партнерів у сфері зайнятості населення заслуговує на увагу досвід Російської Федерації, в якій взаємодія соціальних партнерів може здійснюватися у формі координаційних комітетів сприяння зайнятості населення. Стаття 20 Федерального закону «Про зайнятість населення в Російській Федерації» встановлює, що з метою вироблення узгоджених рішень щодо визначення та здійснення політики зайнятості населення на федеральному, територіальних рівнях в рамках соціального партнерства створюються координаційні комітети сприяння зайнятості населення з представників об'єднань професійних спілок, інших представницьких органів працівників, роботодавців, органів служби зайнятості та інших зацікавлених державних органів, громадськості них об'єднань, що представляють інтереси громадян, особливо потребують соціального захисту. Вважаємо, що норма статті, яка визначає мету вироблення узгоджених рішень щодо визначення та здійснення політики зайнятості населення, і норма, що передбачає залучення у взаємодію громадських об'єднань, мають істотне значення.

Роль держави як суб'єкта, що забезпечує зайнятість населення, визначається міжнародним і вітчизняним законодавством.

На нашу думку, недоцільно створення координаційних комітетів сприяння зайнятості населення в нашій державі, оскільки функціонують поради з трудових і соціальних питань. Разом з тим вважаємо за необхідне врахувати зарубіжний досвід при визначенні завдань рад та суб'єктів, що залучаються до підготовки питань, що вносяться на розгляд Ради.

На підставі викладеного пропонуємо до Положення про Національну раду з трудових і соціальних питань внести такі доповнення: ч. 1 п. 4 після слів спрямованої на доповнити словами забезпечення зайнятості населення; ч. 6 п. 6 після слова профспілок доповнити словами громадських об'єднань. Такі доповнення сприятимуть проведенню державної політики, спрямованої на повну зайнятість, подальшого вдосконалення практики соціального партнерства в сфері зайнятості населення.

Т.Н. Важенкова

ст. викладач Академії

управління

при Президентові Республіки Білорусь

<<< Головна сторінка | <Назад

Новини партнерів

pravo.kulichki.ru ::: pravo.kulichki.com ::: pravo.kulichki.net

2004-2015 Республіка Білорусь