Олімпійські об'єкти гірського кластера Сочі-2014

Наш общий бизнес-фронт BIKINIKA.com.ua

Олімпіада з нуля, або Ця божевільна будівництво

Поїздка по олімпійських об'єктів гірського кластеру, намічена на другий день Міжнародного брифінгу преси, супроводжувалася проливним дощем, який не бажав припинятися ні на секунду. Від вчорашньої чудово-сонячної погоди залишилися тільки приємні спогади: навколо все зробилося сірим і одноманітним, гори зникли за низькими хмарами, а члени НОКов, напередодні щосили міркували про те, як ретельно вони будуть досліджувати кожну п'ядь екстрим-парку «Роза Хутір» або стрибкового комплексу «Російські гірки», мужньо забилися в автобуси і втупилися у вікна, приготувавши фотоапарати.

Дорога від готелю, розташованого в самому центрі Червоної галявини, до екстрим-парку, куди ми поїхали в першу чергу, зайняла приблизно 25 хвилин. У підсумку, звичайно, ніхто нікуди не пішов: знайомство з фристайл-центром і сноуборд-парком обмежилося 10-хвилинної лекцією менеджера об'єктів і близьким знайомством з його карткою, розкладеної прямо на внутрішній частині автобусного лобового скла. Власне, зовні і дивитися особливо не було чого - хаотично розташовані купи землі повністю закривали вид на майбутнє притулок прихильників екстремальних видів спорту. Пара недобудованих споруд незрозумілого поки призначення, повсюдно що лежать труби і обов'язкові трактора і вантажівки, понуро мокнучі під дощем, - все це залишилося позаду, коли наш автобус розвернувся і попрямував до наступної зупинки - Центру санного спорту «Санки».

Гірський кластер на деякий час став "мокрим" кластером

І ось тут настав час поговорити про роботу служб, що відповідають за охорону і безпеку лондонських об'єктів. Напередодні під час поїздки по об'єктах прибережного кластера довелося регулярно долати різні шлагбауми, що перекривають доступ чи не до кожного окремо взятому об'єкту. Охоронні КПП були всюди, однак особливих затримок ніде не було: товариші, які відповідають за організацію безпеки, здійснювали пропуск транспорту досить оперативно, без найменших натяків на можливість появи пробки. Іноді навіть посміхаючись. Однак, як виявилося, не все те золото, що посміхається.

На в'їзді в «Санки», де проходила тренувальна санна тиждень, не менше міжнародна, ніж наша компанія, яка прибула на неї подивитися, автобус затримався на кілька хвилин. Потім в салоні з'явився малоулибчівий молода людина, чиєї кінцевою метою було вивчення акредитацій учасників брифінгу. Він досить швидко вичленував з наших рядів зніяковіло усміхненого чоловіка, заявив, що наявних у нього документів не вистачає для проникнення за шлагбаум і безапеляційно запропонував тому покинути тепле крісло. Половина автобуса проводжала нещасного співчуваючими поглядами, а зрозумівши, що безбілетника, перепроваджений в залізну будку, повертати в нашу компанію не поспішають, окремі колеги судорожно притиснули свої акредитаційні картки до грудей і полегшено перевели дух.

Але буквально через п'ять хвилин нас чекав другий бар'єр, набагато більш серйозний. Пропускний пункт, обладнаний найсучаснішими рамками металодетекторів та добрим десятком правоохоронців, зупинив ще кількох колег, які не мали спецаккредітаціі саме на відвідування санно-бобслейній траси. Персонал місцевого варіанту митниці по-англійськи практично не говорив, проте оглядали ретельно і чудово користувався жестами. Фотоапарат мені дозволили пронести тільки після того, як я продемонстрував, що він дійсно включається. Від фотографії на пам'ять дівчина-експерт по включенню і виключенню техніки відмовилася.

Так виглядає санно-бобслейна траса на тлі гір

Вид самої траси викликав серед колег справжнє захоплення. Ймовірно, вся справа була в тому, що вперше за час нашої поїздки погляду постало щось відчутно-олімпійське і не намальоване на карті. Але, попри невдоволення практично всіх журналістів, на території ЦСС «Санки» ми провели менше часу, ніж пішло на перевірку нашої спроможності. Протягом 10 хвилин, за час яких черговий представник об'єкта все розповів і все показав на всюдисущої карті, вдалося побачити фініш декількох саней і помилуватися чудовим горами, краєвидами, які відкриваються з майданчика для зважування. Після чого всіх чемно розсадили по місцях і вивезли за межі об'єкта. Неясно, з чим була пов'язана така негостинна політика, адже огляд готового об'єкта "в дії" - як раз те, за чим багато хто з нас сюди і приїхали, причому і пропуск в «Санки» чомусь виявився разовим: пробитися в комплекс на наступний день виявилося неможливо. Зрозуміло, оргкомітет Сочі 2014 навряд чи має до подібної суворості пряме відношення, проте не відзначити цей значний мінус просто неможливо.

Фініш українського екіпажу

Тільки-но ми занурилися в автобуси, як представник НОК Австралії досить наполегливо, хоча і в «режимі» жарти зажадав пояснити, що ж сталося з його сусідом, депортованим на першому КПП. Наш гід урочисто пообіцяв австралійцю повернути товариша і обіцянку виконав: при зворотному проїзді через шлагбаум член групи повернувся на борт цілим і неушкодженим. Далі наш шлях лежав до комплексу трамплінів «Російські гірки», на якому, власне, крім двох громадин-трамплінів дивитися було нічого. Ще гіршими вийшла поїздка в гірськолижний центр «Роза Хутір»: знову 25 хвилин гірської дороги, 10-хвилинний розповідь про щасливе майбутнє і кілька розмитих фотографій, зроблених через залите водою скло. Відвідування лижно-біатлонного стадіону «Лаура» і зовсім було відкладено на потім.

Трампліни "Російських гірок"

Після прибуття в готель мене чекала неприємна в усіх відношеннях новина - готельний wi-fi навідріз відмовлявся працювати. Візит ввічливості на ресепшн закінчився приголомшливим по своїй трагічності розповіддю портьє про те, що десь в горах, при виконанні робіт особливої ​​тяжкості в умовах майже нульової видимості був раптово перерубаний оптоволоконний кабель. На хвилиночку, який опинився єдиним постачальником Інтернету на всю Червону галявину. І тепер доведеться чекати появи «павутини» до самого вечора, і то, якщо пощастить. На моє запитання про те, як же може бути всього один кабель, а раптом його під час Ігор перерубати, я отримав приголомшливий за своїм оптимізму відповідь: «Та ви що, під час Ігор жоден екскаватор до Червоній галявині не підпустять». І ось адже дивно, я миттєво зарядився цим оптимізмом, варто було тільки уявити, як мужні краснополянци стоїчно відбивають атаки численних екскаваторів. Ну практично фільм «Термінатор 2014: олімпійський день». А Інтернет, до слова, дали буквально через півгодини. Можуть адже, коли захочуть.