Перший захват досі не пройшов: як українка живе в країні хокею і кленового сиропу - новини туризму - фото

1. Про життя в Україні і переїзді
2. Хто потрібен Канаді
3. Про погоду і хокеї
4. Про регіоні
5. Про улюбленому будинку
6. Про дозвілля і подорожах
7. Про школах і дитсадках
8. Чому Квебек не святкує День Канади
9. Про дорогах і корупції
10. Про роботу
11. Про місцеві стравах і ресторанах
12. Про кленовому сиропі і "цукрової хатині"
13. Про нелюбові до чаю
14. Про продуктах і домашньому харчуванні
15. Про відносини з місцевими
16. Про національну ідентичність
17. про адаптацію

Наш общий бизнес-фронт BIKINIKA.com.ua

Ось уже чотири з половиною роки українка Галина Грибовська живе в канадській провінції Квебек разом з сім'єю і нітрохи не шкодує про переїзд.

Про шести місяцях снігу, всенародної пристрасті до хокею, про кленовому сиропі і нелюбові до чаю, про відсутність ліжок в дитсадках і "цукрової хатині", про французьку мову і місцевому "сепаратизмі" - в її ексклюзивному оповіданні для OBOZREVATEL .

Галина Грибовська

Про життя в Україні і переїзді

Рішення виїхати з України було усвідомленим і дуже бажаним. Взагалі, "закордон" мене дуже цікавила вже десь з підліткового віку. Мені завжди було цікаво, як там живуть люди, які у них інтереси і т.п.

Народилася я на півдні України. До приїзду в Канаду встигла пожити в шести містах України. В основному зміна місця проживання проходила під знаком навчання: дитсадок, школа, музичне училище, консерваторія - все в різних містах.

У Києві я якийсь час працювала вчителем у міжнародній школі: викладала музику на англійській мові. Половина вчителів в нашій школі були іноземці. Ось вже де я могла задовольнити своє "закордонне" цікавість.

Потім моє життя повернула в інше русло - сімейне. Ми з чоловіком познайомилися в інтернеті. Чоловік, українець, на момент знайомства жив в Англії, тобто був майже іноземець. Ми оселилися в Київській області. Я змінила сферу діяльності: стала працювати коректором у газеті.

Через якийсь час після весілля чоловік обмовився: "Знаєш, можна скласти іспит з англійської мови та виїхати жити в Канаду". Але тоді далі розмов справа не пішла.

У 2009 році, коли у нас народилася перша дочка, в країні почалася криза. Наша сім'я ледве зводила кінці з кінцями, все було дуже сумно. І ось, дивлячись на Юлію Тимошенко і депутатів в теленовинах, я подумала: ні, діла не буде. Треба їхати.

Я почала шукати інформацію про країни з імміграційною програмою. В Австралії та англомовну Канаду ми не проходили по параметрам, в США була тільки лотерея. Залишався Квебек, франкомовна провінція Канади, з одним великим "але": французька мова. Однак бажання виїхати було настільки сильним, що ми почали вчити з нуля цей "мова кохання".

Хто потрібен Канаді

Взагалі, Канаді, як і іншим країнам, потрібні молоді, здорові, освічені люди з дітьми. Діти важливі, тому що це майбутні платники податків, яких ми, батьки, виростимо для Канади за зароблені нами ж гроші.

Інший важливий фактор - мова. Без його знання адаптуватися на новому місці дуже складно. Місцева влада це розуміють, тому за знання мови даються додаткові бали, які підвищують шанси на імміграцію. На жаль, це рідко розуміють бажаючі сюди приїхати. Людина лінується вдома, тішить себе мріями про "легкому засвоєнні французького в мовному середовищі", а на ділі по приїзду не може знайти собі гідну роботу або навіть навчання.

Про погоду і хокеї

Ми прилетіли в Квебек в середині листопада. Через три дні тут випав перший сніг. Потім другий, третій і т.д. Танути все це початок тільки в квітні. Це був головний шок для мене, і поки сніг (точніше, майже шість місяців снігу) залишається чи не єдиним недоліком Квебека в моїх очах.

засніжений ліс

В іншому ж клімат не відрізняється від українського. Сніг тут дуже люблять. Лижі, санки, ковзани - квебекці багато і охоче займаються зимовими видами відпочинку.

Хокей - загальна пристрасть. Хоча квебекська команда останнім часом не на висоті, і над нею жартують (аналогії з українським футболом виникають самі собою), в кожному будинку, в кожному сарайчику обов'язково знайдуться ключка і десяток шайб.

Але починаючи з кінця березня, місцеві жителі теж починають стогнати, що, мовляв, довго все це сніжне неподобство тягнеться.

Влітку тут інші переваги: ​​велосипеди, рибалка, човни, футбол, бейсбол. У наших краях проходить велика велосипедна дорога, тому велосипедистів тут дуже багато. В оголошеннях про продаж будинків, поряд з магазинами та школами, обов'язково вкажуть про близькість цієї дороги.

Про регіоні

Тут треба уточнити: ми живемо в провінції. Не в сенсі в Квебеку, а в сенсі далеко від великих міст. Переважна більшість приїжджих селиться в Монреалі. Це великий мегаполіс, вавилонська вежа, населена іммігрантами. Ми ж відразу оселилися в невеликому місті (щось середнє між обласним і районним центром, за українськими мірками). З двома маленькими дітьми і третім на підході нам були важливі два фактори: менше шуму і більше місця.

Наш регіон - Лорентіди - вважається туристичним. Тут є гірськолижні курорти, багато монреальців приїжджають сюди на вихідні в шале (місцевий аналог "дачі").

Про улюбленому будинку

Перші два роки ми знімали квартиру. За цей час назбирали на перший внесок і взяли іпотеку на будинок. Наш будинок знаходиться в маленькому містечку (10 тисяч населення, здається) зі своєю історією і провінційним шармом.

Будинок Галини Грибовський

Це просто казка для наших дітей. У них є басейн, батут і величезний двір, по якому можна кататися на велосипедах. Сусідів нам не видно з-за листя дерев. І єдиний шум, який може нас розбудити, це спів птахів (і жаб). Крім наших двох котів, тут можна побачити єнотів, білок, скунса, оленів, лисиць і зайців. І самих різних птахів (блакитних сойок, ворон, синиць, дятлів - інших я не знаю).

Олені у дворі будинку

Відстані до благ цивілізації пристойні, тому мені довелося почати водити машину. І вона не "маленька червоненька", а велика і зелена. З приводу найпершої діти радісно кричали: "Папа купив мамі автобус!"

Про дозвілля і подорожах

Багато говорили нам, що тут немає "музеїв і театрів". Але поки молодшій доньці всього чотири роки, і тому нас більше цікавлять аквапарки і розважальні центри.

зоопарк Гренбі

Канадських паспортів у нас поки немає, просити візи не хочеться, тому ми вивчаємо Канаду. Побували в Оттаві, в Гаспезі ( "колиска Квебека"), в Драммонвіль (там є місцевий аналог музею Пирогово), двічі були в зоопарку Гренбі, цього літа поїдемо на озера в Онтаріо. У Канаді є все: гори, ліси, річки, море, океан, і все це хочеться подивитися. Але відстані - значні, і ми поки далеко від хати не від'їжджаємо - з дітьми це нелегко.

Про школах і дитсадках

Дитсадки і школи тут хороші. Чоловік бурчить з приводу місцевого освіти ( "слабенько"), але я, як місцевий учитель, з ним не згодна. Школа дає необхідне, а перевершити це залежить від батьків.

Дитсадки маленькі і затишні. Вихідців з пост-СРСР спочатку шокує відсутність ліжок в дитсадках: діти сплять одягнені на невеликих матрацик на підлозі. Більшість шкіл - державні. Рейтинг школи залежить від району: є благополучні, є "бідні" і проблемні, зі спеціалізованими класами. Мова навчання - французький. Квебекці дуже дбають про свою мову, захищають і пропагують його.

У міському парку

Чому Квебек не святкує День Канади

Взагалі, є Канада і є Квебек, зі своїм урядом і міністерствами. За межами мультикультурного Монреаля всі говорять по-французьки, прапори на школах і державних установах - квебекські.

У 1960-х роках тут пройшла "Тиха революція", яка дала поштовх до розвитку провінції - економічному, соціальному, культурному. Були зіткнення і маніфестації, в результаті яких прийняли закон про єдину державну мову Квебека - французькою.

Двічі в країні проводився референдум про відділення Квебека від Канади, але обидва рази для виходу не вистачило голосів. Місцеві жителі не вважають себе канадцями, вони - квебекці. День Канади тут неприховано ігнорують. Чи не лаються, прапори не рвуть, але навряд чи хтось ризикне на нашому хуторі махати канадським прапором. Ще квебекці, як і українці, постійно критикують своїх політиків. Улесливості тут не спостерігається.

У Квебеку добре працюють комунальні служби: вивезення сміття, прибирання снігу (а це півроку), ремонт ліній електропередачі. Коли ми жили в Україні, мене жахала кількість сміття всюди, якась загальна засміченість. Тут же майже всюди чисто - людям вистачає сил донести своє сміття до урни.

Про дорогах і корупції

З дорогами справа йде гірше. Вважається, що тут гірші дороги в Канаді. Але я порівнюю з українськими - начебто, нічого. І потім, якщо на дорозі з'явиться ямка, її на наступний же день залатають.

Район з новими будинками

Дивує відсутність побутової корупції. Це теж фактор, через який ми виїхали з України. Коли нас з донькою виписували з місцевого пологового будинку, мене не покидала думка: і що, ось це все? І нікому платити не треба? Ті ж питання виникали, коли я здавала іспит з водіння, коли шукали дитсадок для дочок і т.п.

Про роботу

Чоловік, моя підтримка і опора (а іноді і чарівний пендель), з моменту приїзду займається тим же, що і вдома. Він приватний підприємець, ремонтує будинки і квартири. Я перший рік няньчила з молодшою ​​донькою, потім почала поступово впроваджуватися в вчительські ряди. Спочатку давала уроки гри на фортепіано (і продовжую це робити), потім стала працювати вчителем музики в загальноосвітній школі.

Для того, щоб отримати дозвіл на викладання, довелося здати іспит з французької мови і піти доучуватися в університет. Але це того варте: у вчителя в державній школі гідна зарплата, яка підвищується з кожним роком досвіду, і хороша пенсія.

Галина Грибовська

У місцевих школах на мене злегка косяться - це ж не Монреаль, часто я єдина іноземка в їх практиці. Але я посміхаюся і намагаюся всім (більшості) сподобатися. Завжди тримаю в голові: "Це не вони до тебе приїхали, Галя, а ти до них. Пристосовуються".

Про місцеві стравах і ресторанах

Одним з питань адаптації була місцева їжа. Начебто, набір продуктів той же, що і в Україні, але готують з нього щось інше. Місцеве улюблене блюдо називається "путін" (з наголосом на І). Це смажена картопля, посипана шматочками сиру і полита соусом. На мій погляд, жах. Але місцеві її обожнюють.

До речі, тут є улюблена місцева мережа ресторанів Tim Hortons. Там завжди смачно пахне кавою і багато пончиків. Вранці там черги з тих, хто заїхав купити кави перед роботою. Ближче до обіду всі столики зайняті пенсіонерами. Але коли в нашому містечку хотіли відкрити McDonald's, жителі провели протестні слухання, і проект скасували.

У ресторані Tim Hortons

Квебекці люблять різну їжу: суші, італійську, мексиканську. Кафе і ресторанчики завжди заповнені. Якщо хочеш потрапити в гарне місце, треба бронювати заздалегідь, навіть в нашому містечку.

Ми вибираємося в кафе і ресторани тут набагато частіше, ніж в Україні. Але в основному їмо вдома, звичайно. Спочатку було складно з хлібом. Смачний хліб тут дуже дорогий. Але тепер я печу його сама.

Про кленовому сиропі і "цукрової хатині"

Ну і, звичайно, кленовий сироп. У наших сусідів, наприклад, кожну весну у дворі висять відерця на кленах. Тут з ним можуть їсти все: від яєчні до йогурту. Найчастіше, звичайно, їм поливають млинчики або морозиво.

В кінці зими тут є традиція: люди сім'ями, трудовими колективами, з друзями їдуть в "цукрову хатину" - місця, де займаються збором кленового соку і де варять сироп. Народ їсть різні страви, политі сиропом, танцює і співає місцеві пісні. Це щось на зразок Масниці, напевно.

З подивом відкрила для себе, що тут готують фарширований перець і голубці ( "капустяні сигарети"). У магазинах можна знайти кефір, смачну сметану і заморожені вареники.

Про нелюбові до чаю

Майже ніхто не п'є чай. У багатьох сім'ях дітям заборонено пити чай, тому що він вважається дуже сильним напоєм. У квебекских будинках якщо і є "чай", то це чайний напій - трав'яний, з ароматичними добавками. В супермаркетах пропорція чай / кава на прилавках становить десь 1/10. У ресторанах швидкого харчування чай краще не пробувати.

Про продуктах і домашньому харчуванні

Навколо нас багато ферм. Влітку на ринку (взимку наш ринок закритий) можна купити різну смакоту, наприклад полуницю. На початку вересня обов'язковий пункт - яблучні сади.

Навіть екскурсії з дитсадків і шкіл приїжджають. По приїзду там видають (за гроші, звичайно) пакет, і можна нарвати яблук на свій вибір. Ще є ферми з лохиною, чорною смородиною, помідорами. Наше домашнє меню змінилося незначно.

Вранці діти часто їдять пластівці з молоком або вафлі з сиропом, тому що на більше немає часу. Але в основному це класичне меню української сім'ї: борщ, котлети, макарони, картопляне пюре, гречка (ми купуємо українську в магазинах європейських продуктів, там же іноді беремо шоколадні цукерки і халву), плов.

Про відносини з місцевими

Спілкування з квебекців складається по-різному. Як і всюди, є хороші люди і є погані. Намагаємося більше спілкуватися з першими і менше з другими. Єднання душ не відбувається, все-таки ми різні. Сусіди в гості не рвуться і до себе не кличуть. Але вони і місцевих сусідів не кличуть. Мій дім моя фортеця.

Тому наші справжні друзі тут - українці. За останні два роки у нас склалася своя невелика (хоча, якщо рахувати з дітьми, близько 20 осіб) компанія. Люди, які тебе зрозуміють і підтримають. Хоча, коли ми їхали в Канаду, найменше нам хотілося шукати діаспору, громаду і т.п. Ми сумуємо за рідними, особливо за батьками. Але Facebook і Skype допомагають з цим справлятися. В Україні поки не їздили. Хочемо, щоб батьки приїхали нас відвідати з часом.

Про національну ідентичність

Наша сім'я - російськомовна. Мова спілкування вдома - тільки російською, французькою залишаємо для школи і роботи. Ми дивимося фільми і мультфільми, читаємо книги російською мовою.

Але ми українці. Дівчата знають, що вони українки. У машині ми слухаємо і співаємо пісні мого улюбленого Олександра Пономарьова та пісеньки з мультфільмів. Хіти цього року: "Не стідайся, це твоя земля" і "А може бути, ворона". Вся сім'я знає їх напам'ять.

дочки Галини

Моя сім'я - мій тил і оазис. Як би не тиснули місцеві реалії, я знаю, що після повернення додому мене зустрінуть рідні люди, що у мене - український дім (нехай і на квебекськой землі).

про адаптацію

Я не раз чула, що період адаптації триває близько п'яти років. Ми вже наближаємося до цього терміну. Не впевнена, що ми повністю втягнулися в місцеве життя, але цього і не станеться. Діти стануть канадцями українського походження, ми з чоловіком назавжди залишимося українцями. Але в цьому немає нічого поганого.

Галина Грибовська

Нам тут дуже подобається. Перший захват досі не пройшов, і час від часу ми з чоловіком говоримо один одному: "Уявляєш, ми живемо в Канаді!" Тут нам спокійно живеться. Так, ми метушимося: бігаємо на роботу, в школу за дітьми. Але є загальний стан спокою і впевненості в завтрашньому дні. Те, чого у нас не було і не з'явилося б уже ніколи в Україні. А ця впевненість варто всіх тих труднощів, які ми долаємо в Квебеку.

Читайте також ексклюзивна розповідь для OBOZREVATEL про життя українки в Кракові.

Чи не набридаємо! Тільки найважливіше - підписуйся на наш Telegram-канал